ФІЛОСОФІЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ В КОНТЕКСТІ ЛЮДИНОЦЕНТРИЗМУ

Анотація

Крізь призму проблематики українського філософського мислення у статті висвітлено філософську позицію Григорія Сковороди, яка ґрунтується на з’ясуванні специфіки конкретної людської особистості та зосереджується на внутрішньому світі людини, світі «душі» і «серця». У Г. Сковороди «філософія серця» є ствердженням нового підходу до розуміння людини, сенсу її буття і призначення у світі. Концепція «серця» витікає з розуміння Г. Сковородою світу як напруженого діалогу людини з Буттям. Доведено, що такий кордоцентричний підхід має тривалу вітчизняну традицію і започаткований в ранніх літературних пам’ятках праукраїнського суспільства Київської Русі. Обґрунтовано, що характерною особливістю філософської системи Г. Сковороди є об’єднання людини і світу. У філософському вимірі це означає створення цілісної філософії, яка інтегрує етику, онтологію, філософську мудрість і моральну поведінку.

Для Сковороди людина це складна істота, належить до різних світів і підлягає впливам різноманітних сфер. Розмірковуючи про сутність людини, мислитель звертається не стільки до розуму, доброчинності, морально-етичних норм, а насамперед до «серця». Філософія «екзистенції серця» Г. Сковороди – це передбачення прийдешності філософії людиноцентризму, яка звертається до неперехідних цінностей, прагне підійти до осягнення помежових основ буття. Наскрізним є звернення Г. Сковороди до «голосу серця», що підтверджує початок формування його людиноцентризму на ниві національного ґрунту та виступає альтернативою раціоналістично-об’єктивістському методу саме у відстоюванні принципової важливості, першорядності індивідуально-особистісної і культурно-багатоголосої унікальності людського буття.