ДВА ВИМІРИ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ: ПРОБЛЕМА ЯКОСТІ В КОЖНОМУ З НИХ

Анотація

У статті проаналізовано реалізацію Болонського процесу у двох основних його вимірах з огляду на «забезпечення якості» вищої освіти. З’ясовано, що досягнуто істотного прогресу у забезпеченні мінімально достатньої якості за першим (внутрішнім) виміром «сумісність і порівнюваність». За другим (зовнішнім) виміром «конкурентоспроможність і привабливість» прогрес у досягненні максимально досконалої якості незначний і пов’язаний насамперед не із загальноєвропейським узгодженим Болонським процесом, а з унікальними національними ініціативами із створення і підтримки лідерських університетів та їх елітних асоціацій. Показано, що серед причин ситуації, що склалася, неувага Болонського процесу до рейтингових механізмів оцінювання і мотивації університетської діяльності на вищих рівнях складності і досконалості, натомість зосередження зусиль на акредитаційних механізмах та масовій вищій освіті. Аргументовано, що підтвердження і прагнення до конкурентоспроможності і привабливості Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) у третій декаді років Болонського процесу (до 2030 р.) у Римському міністерському комюніке (2020 р.) зобов’язує сформувати сильну загальноєвропейську політику реального підвищення глобальної конкурентоспроможності ЄПВО із залученням/розробленням адекватних рейтингових механізмів та стратегій розвитку університетського лідерства. У контексті вимірів Болонського процесу Україні бракує національної стратегії-2 щодо створення лідерських університетів та їх елітних інституційних і галузевих об’єднань, що загрожує національній безпеці, гальмує формування умов для ефективного повоєнного відновлення України на новій, високоінтелектуальній, високотехнологічній і високовмотивованій основі.